Дорама "Чорне сонце"

«Усі події та персонажі вигадані, будь-які збіги з реальними людьми випадкові». Коли бачу таку ремарку в дорамі, одразу налаштовуюся на улюблену тему корейських творців: корупцію серед еліт і брудні злочини, вчинені заради їхнього добробуту. Але тут усе виявилося ще цікавішим, адже мова йде про шпигунські ігри. І це вам не “Міський мисливець” чи “K2″ з їхніми умовностями — тут усе по-дорослому.

Дорама захоплює з перших хвилин, коли головний герой Чжі Хьок, агент спеціального відділу розвідки, влаштовує «криваву баню» на кораблі, де його знаходять колеги через рік після зникнення. І не відпускає до останніх секунд епілогу, коли на його обличчі вперше з’являється щось схоже на усмішку. А між цими моментами — безодня підозр і недовіри, крізь які Чжі Хьок, що страждає на амнезію та ПТСР, намагається знайти «крота» в розвідці. Кожен його крок небезпечний і для нього самого, і для тих, хто поруч; кожен веде до розчарування — в агентстві, людях і самому собі. Боротьба з невидимим ворогом тут нагадує боротьбу з вітряками.

Спроби Чжі Хьока розплутати вузол зради, брехні та секретів під грифом «цілком таємно» супроводжуються жорстким екшеном: від рукопашних боїв до шалених автомобільних погонь зі стріляниною. Майже Голлівуд — але по-корейськи безкомпромісно й натуралістично. За атмосферою дорама нагадує Моє ім’я, однак якщо там акцент був на внутрішніх трансформаціях героїні, то тут значну увагу приділено відповідальності спецслужб перед суспільством. Це історія про те, наскільки складне життя агентів, які без залишку віддають себе захисту країни, і як важко, працюючи в таких структурах, не втратити себе. Особливо коли доводиться ухвалювати морально суперечливі рішення — обирати менше зло заради більшого блага.

Намгун Мін у цій дорамі просто неймовірний: він відкрився з абсолютно нового боку. Актор не лише фізично змінився для ролі Чжі Хьока до невпізнаваності, а й продемонстрував складну, глибоку гру. Недарма він отримав «Десан» за цю роль. Попри мінімум реплік, його герой вийшов об’ємним і живим — віриш кожному погляду. Таких маскулінних і надійних персонажів у дорамах небагато, і саме тому вони особливо цінні, особливо коли стають борцями за правду. 

Романтичної лінії тут майже немає, але в героя є розумна й приємна напарниця, і між ними відчувається хімія. Навіть виникає бажання помріяти про другий сезон, де їхній дует розкрили б і в романтичному ключі — хоча це виглядає малоймовірним.

Поки ж залишається насолоджуватися післясмаком, слухати чудовий OST і звертатися до інших робіт Намгун Міна.